АНДРІЙ НЄБИТОВ: Завдяки оперативним даним від поліції ЗСУ завдавали ефективного вогневого ураження по силам росіян
Опубліковано 15 грудня 2022 року о 16:28

Евакуація людей, допомога військовим, документування воєнних злочинів та затримання колаборантів - саме так правоохоронці Київщини протистояли російським солдатам під час окупації області. Першу інформацію про початок вторгнення армії рф очільник поліції Київщини отримав від поліцейських Чорнобильської зони, які доповіли про артилерійсько-мінометний обстріл блокпостів. Однак підрозділи МВС були готові до вторгнення. Люди, так звані самосели, які проживають у зоні, допомагали і військовим, і правоохоронцям, надаючи інформацію про пересування ворога. Окупанти таки змогли зайти далі, намагаючись захопити Україну, однак спільними зусиллями їх вдалося зупинити. 

Про героїчну роботу правоохоронців Київщини під час окупації області у відвертому інтерв’ю розповів начальник поліції Київщини Андрій Нєбитов в інтернет-виданні «OBOZREVATEL».

Відділ комунікації поліції Київської області

Андрій Нєбитов: в окупації наші люди займалися партизанською війною. Інтерв'ю

Правоохоронці Київщини першими з кінця лютого пройшли повний цикл випробування масштабним вторгненням росіян. Атаки ворога на мирні міста, евакуація й захист тисяч людей, оперативна робота та допомога ЗСУ, координація сил безпеки та екстрених служб, звільнення території, документування воєнних злочинів рашистів і колаборантів, відновлення поліційного сервісу – в цьому поліція столичного регіону стала своєрідним першопрохідником.

Про досвід, висновки і напрацювання мирних воїнів, як деколи називають поліцейських – наша розмова з начальником Головного управління НПУ в Київській області генералом поліції 3 рангу Андрієм Нєбитовим.

У зоні ЧАЕС встановлено засоби відеоспостереження, яких ще немає в Україні, а спеціальні камери і звукові датчики захищатимуть електростанції

– Андрію Анатолійовичу, почасти ми повертаємося в часи, що передували масштабному вторгненню РФ, аби поміркувати, чи справді правильно і достатньо готувалися, очікуючи саме такого сценарію, який побачили в лютому. Адже пам’ятаємо навчання у зоні ЧАЕС, присвячені відбиттю потенційної загрози з білоруської землі й інші схожі заходи. Давайте пригадаємо кінець 2021-го і розповімо про найважливіші підготовчі кроки.

– Перед цією агресією джерела закордонних партнерів вказували: війна почнеться на сході України. Водночас у Білорусі тривала нестабільність, пов’язана з мігрантською кризою. Ми тоді готували кордон, щоб утримати навалу мігрантів. Не виключено, що наші сусіди спеціально провокували дестабілізацію, подібну тій, що виникла на їх рубежі з Польщею. Тому прикордонники, Нацполіція, Державна міграційна служба мали досягнути ефективної співпраці в контексті цієї загрози.

Навчання наприкінці 2021 року відбулися під чітким контролем міністра внутрішніх справ і голови Національної поліції практично по всьому українсько-білоруському кордону. Якби все обмежилося мігрантською кризою, ми б її надійно купірували, не допустивши проникнення нелегалів. Також наряди поліції внутрішньої охорони Зони відчуження ЧАЕС ми посилили підрозділами особливого призначення.

Першу інформацію про початок війни я отримав від працівників у Чорнобильській зоні, які доповіли про артилерійсько-мінометний обстріл блокпостів. Я одразу сповістив голову Нацполіції й очільника обладміністрації.

– Але ж приготування на білоруській стороні були відомі. Що могли зробити поліцейські сили?

– За тренуванням росіян ми спостерігали. Але врахуйте, що ударна частина збройних сил РФ (агентура доповіла про понад тисячу одиниць військової техніки) зайшла через Вільчу й Паришівський міст на Прип’яті. Звісно, поліцейських сил бракувало для стримування. Вони могли протидіяти хіба що ДРГ, адже мали на оснащенні лише автоматичну зброю. Попри те, саме наш полк поліції особливого призначення останнім з українських воєнізованих підрозділів виїхав з іванківського кільця, де тримав оборону, поки не надійшов наказ про вивід до Києва.

Аналізуючи ті події, бачимо, що структури МВС таки готувалися до вторгнення. Це і розконсервація належної Нацполіції бронетехніки, отримання важких кулеметів та засобів протитанкової боротьби. Але це вже діяльність, наближена до армійського функціоналу, нехарактерного для поліцейських.

– Чорнобильська зона – територія унікальна, і до неї завжди була прикута увага правоохоронців саме через своєрідні ризики, що там існували. Зокрема, ризика зовнішнього проникнення в режимі дифузії. Адже цю пустку і незаселеність ворог теж у своїх планах розглядав як сприятливий чинник?

– Ми постійно контактуємо з так званими самоселами, яких на чорнобильській землі мешкає близько 200 осіб, добре всіх знаючи. Орієнтовно половина з них не змогла виїхати і залишилася в окупації. Багато хто допомагав, надаючи інформацію про пересування техніки й живої сили ворога. Вони і нині співпрацюють, розуміючи: їхнє місце проживання передбачає особливу пильність.

Готовність до оборони тут уже перебуває на зовсім іншому якісному рівні. Доти фактично тільки МВС опікувалося охороною ЧАЕС і кордону, а підрозділів ЗСУ там практично не було.

Зараз концепція змінилася. Тепер армійці працюють разом із поліцейськими, надзвичайниками, розвідниками. Впроваджуємо і сучасні системи безпеки, зокрема в контексті убезпечення прикордонного із Білоруссю периметра.

У зоні ЧАЕС встановлено засоби відеоспостереження, яких ще немає в Україні. Ми бачимо й фіксуємо ситуацію навіть уночі, спостерігаємо всі пересування у прикордонні до масштабу людини, яка не залишиться непоміченою на значній дистанції.

Ми і до вторгнення розвивали подібні проєкти – такі як "Безпечна Київщина". Нині змогли переконати обласну військову адміністрацію, що нам слід посилити технічний аспект захисту регіону. Йдеться про підтримку облрадою програми вартістю 77 млн гривень і встановлення у громадських місцях камер відеоспостереження з технологією розпізнавання обличчя.

Окремо працюємо над встановленням спеціальних камер і звукових датчиків, які захищатимуть електростанції. Вони на визначеній дистанції виявлятимуть об’єкти на кшталт дрона чи ракети й сповіщатимуть про них сили ППО. Це теж нова ініціатива, яку реалізуємо на нашій платформі. Йдемо шляхом розвитку, бо за нами столиця, і саме тут місце безпековим інноваціям.

Знаходили ворогів пораненими, переодягненими у цивільне, везли у лікарні – а це були росгвардійці чи омонівці

– Перші години і дні оборони Київщини – якими вони були? Які найголовніші виклики постали та як вдавалося виконувати звичайну поліцейську роботу?

– Вся поліція перейшла на казармене становище за добу до вторгнення, отримавши максимально можливий комплект зброї. Тут слід врахувати важливий нюанс. З 2015-го, коли почали розбудову поліції, вирішили відійти від мілітарної компоненти в колишній міліції, що могла існувати як військовий організм. Поліція це втратила. Але за добу після вторгнення довелося все згадати. Що дало змогу швидко ухвалювати управлінські рішення і чітко виконувати завдання.

Ми змогли евакуювати техніку та режимно-секретну документацію, зброю з підрозділів на півночі області, куди активно наступав ворог. Так само вдавалося отримувати дані про пересування противника і передавати їх у Генштаб ЗСУ.

В контексті української рішучості був дуже показовим бій в аеропорту Гостомеля. Він унеможливив приземлення російських транспортних літаків з технікою і десантом та подальшу плановану окупацію Києва. Туди прилетіло багато гелікоптерів, зокрема К-52, висаджувався десант. Тоді нацгвардійців серйозно підтримала 72-га бригада і вони добряче дали прикурити агресору.

Росіяни почали розбігатися хто куди. І наша поліція особливого призначення, групи реагування якої були навколо, патрульні, тероборона їх розшукували і затримували. Знаходили вражин пораненими, переодягненими у цивільне, везли у лікарні і там з’ясовували, що це росгвардійці чи омонівці. Загалом так привезли аж 15 росіян! Потім їх передали СБУ.

– Комплект сил РФ, що заходив через Чорнобильську зону був доволі гібридним, зі значною часткою Росгвардії, ОМОНу. І не надто був пристосованим до інтенсивних та тривалих боєзіткнень, які одразу розпочалися...

– Саме так. Це були зведені загони ОМОНу, СОБРу, Росгвардії зі значною кількістю техніки але з браком боєкомплекту. Їх налаштували на швидкий успіх та повернення додому ближчим часом. Так само готували і льотчиків та пілотів гелікоптерів, яким пояснювали: їхнє завдання – нищити українську ППО, немов на полігоні, та й усе. Це говорили льотчики, яких тоді збивали й затримували.

Переломну роль відіграв ключовий фактор невідступності української влади і нашого президента. Навіть коли російські війська перебували за 10 км від Києва, ніхто з високопосадовців не покинув урядовий квартал, що дуже мотивувало всіх нас. І це відчувалося, коли я проводив з нашими підрозділами щоденні відеоселектори – з підвалів, укриттів, які б не були складні умови, ми виконували свою роботу. Щоранку обирали найважчий напрям, де тривали обстріли чи ворожі атаки, їхали туди й підкреслювали важливість допомоги поліцейських людям, зокрема в контексті евакуації.

Завдяки оперативним даним від поліції ЗСУ завдавали ефективного вогневого ураження по силах росіян

– Поліцейські у своїх громадах дуже добре знають територію, людей, усі стежини й інші важливі особливості. Власне, те, як і де роздобути достовірну інформацію. Чи відіграла свою роль така перевага правоохоронців, коли Сили оборони давали відсіч окупанту, а потім звільняли Київщину?

– На окупованій території всюди залишалися наші люди. За першої нагоди вони виходили на зв'язок і здебільшого займалися тим, що можна назвати партизанською війною. Як результат, маємо багато знищеної техніки противника. Так само блок кримінальної поліції, що мав багату джерельну базу, поліція превенції – всі вони залучали на повну певний оперативний апарат щоб отримувати якісну інформацію про пересування підрозділів рф, їхніх штабів та техніки. ЗСУ негайно отримували від нас верифіковані дані, відповідно до яких і працювали. Зокрема, це були ефективні артилерійські удари по ворогу.

Ці знання допомогли і в евакуації. Приміром, на Вишгородщині дуже складно йшли переговори щодо евакуації у Козаровичах. Росіяни не дозволяли вивозити місцевих. Але ми знайшли вихід, проводячи "сірі" евакуації, в яких брали участь поліцейські. Зокрема, коли давала змогу погода, це відбувалося річками на човнах. Звісно, то ризикова справа й під час однієї з таких операцій загинув поліцейський, інший зазнав поранень. У Бородянці окремі поліцейські залишалися в підпіллі, позбавляючи противника боєкомплекту, техніки і навіть живої сили. Відзначу роботу колег та добровільних формувань в евакуації людей у Макарові під обстрілами.

Взагалі, окупанти активно шукали представників влади, атовців, проукраїнських лідерів думок, правоохоронців. І намагалися захопити їх – як обмінний фонд чи для тиску на громаду, аби вона прийняла умови "руського миру".

В Іванківському районі росіяни приходили до деяких наших колег і заявляли, аби вони "завтра приходили й бралися керувати місцевою поліцією". Поліцейські брали своїх родичів і йшли у ліс, переховуючись там, аби ворог не схиляв їх до колаборації.

Дотепер невідома доля працівника групи реагування патрульної поліції з Броварського району, який після чергування поїхав у своє село, яке вночі противник захопив. Його просто забрали вдома. Взагалі росіяни, попри те, що міжнародні конвенції забороняють у час війни захоплювати цивільних, викрадали наших громадян для обміну. Ми дуже багато людей втратили – дотепер на Київщині понад 300 осіб є безвісти зниклими.

Добровольчі формування ефективні не лише в час війни, а й є корисною силою в сенсі локального правопорядку

– Загони тероборони і загалом організація спротиву. Чи виправдала себе модель, яку практично почали впроваджувати лише торік?

– Модель ця себе виправдала, але не всі виконавці однаково швидко і цілеспрямовано виконували указ президента про розвиток Сил територіальної оборони. Або не розуміли чи не відчували критичної потреби в цьому.

Тероборона потрібна стовідсотково, ми пересвідчилися в цьому на власному прикладі. Тут значна роль керівників ОТГ і людей, які входять до складу добровольчих формувань. Це дало свій результат, що дивує багатьох закордонних партнерів, адже за їхньою уявою цивільні тікають від війни, а не залишаються аби якось шкодити ворожій армії.

Пам’ятаю той час, коли до нас у главк стояла черга звичайних людей, які отримували зброю. Цей крок був дуже виваженим, адже саме ці патріоти показали: весь народ, як кажуть – з кожного вікна, воюватиме за свою державу, а не лише професійні військові.

Нацполіція теж долучилася до формування загонів тероборони. Після деокупації ми їх використовуємо для забезпечення правопорядку. Попри те, що ворог відступив, оборона критично важливої інфраструктури – у пріоритеті. Як і облаштування й удосконалення позицій, фортифікацій, створення умов ефективної оборони та захисту Київщини.

Щодня близько 300 осіб з числа ДФТГ заступає на службу із поліцейськими. Очевидно: ці формування ефективні не лише в час війни, а й є корисною силою в сенсі локального правопорядку, яка може водночас готуватися до серйозних бойових дій.

– Ніхто перед війною не міг математично точно вирахувати, скільки і як потрібно облаштовувати блокпостів у громадах й на дорогах – у перші дні агресії вони з’явилися майже на кожному перехресті.

– Так, люди мало не на вуличних сходках вирішували облаштовувати блокпости, не знаючи, який там режим має діяти, які існують перепустки тощо. Сам неодноразово потрапляв у такі ситуації. Завдяки голові ОВА Олександру Павлюку, який привів команду досвідчених військових, ми змогли навести лад кожен у своєму секторі.

Нині цілодобово працює оперативний штаб області, де ми миттєво обмінюємося інформацією. Це ефективна модель управління, що виправдала себе під час бойових дій та заходів деокупації. І криміногенний стан тому маркер, адже злочинність суттєво зменшилася.

Завдяки посиленим нарядам і блокпостам більше виявляємо осіб, які керують автівками у стані алкогольного сп’яніння. Причому не тому, що люди почали частіше вживати. Просто зараз більше локацій, де можуть це перевірити, раніше поліцейські такої можливості не мали.

– Координація з іншими структурами безпеки і оборони, розвідки, екстрених служб. Яке випробування пройшов цей механізм в умовах відсутності надійного зв’язку, постійних обстрілів?

– Феномен українського народу в тім, що немає тих книжок, де можна прочитати, як це правильно робити. Теоретично алгоритм є, але практика – дещо інша історія. Ми координувалися всі: медики, рятувальники, правоохоронці, прикордонники... Навіть лісники виконували важливі завдання. Зокрема, постачали пальне у наш телецентр, розміщений у лісі, що потрапив в окупацію. Вони, знаючи стежинки і ярки, ризикуючи, брали каністри й доходили у місце призначення, заправляли обладнання аби воно безперебійно працювало. Це давало змогу працювати нашому ретранслятору.

Поліція знає долю кожного з 18 тисяч виданих людям після нападу РФ "стволів"

– Яка ваша думка щодо моделі використання цивільними вогнепальної зброї за підсумками оборони столичного регіону?

– Для оборони Київщини ГУ НП видало орієнтовно 18 тисяч одиниць зброї. Вся вона облікована, більшість її вже повернено громадянами. Яка не здана, – ми розуміємо, що це за люди, в яких підрозділах вони воюють і що роблять для Батьківщини. Тут якихось значних питань не виникає.

Чи можуть її надалі використовувати як інструмент скоєння злочину? Звісно, як і будь-яку втрачену, викрадену, чи знайдену трофейну зброю. І люди, які захищали Україну, теж можуть стати на кримінальну стежку. Нічого цього ми не відкидаємо, бо вже маємо відповідну практику.

Вся зброя, яку мають на руках ДФТГ, облікована Нацполіцією. Причому фізично люди отримують її тільки на час виконання завдань чи бойових розпоряджень. А так вона перебуває у кімнатах зберігання зброї територіальних громад. Більше того, люди настільки свідомі, що облікували понад 3 тис одиниць трофейної зброї, відбитої у росіян.

Моя позиція щодо цивільної зброї така. Враховуючи воєнні загрози від наших північних і східних сусідів, українські громадяни мають право на автоматичну зброю, зберігати її вдома, відповідно перевозити на полігони для тренувань аби майстерно і безпечно володіти. Для самозахисту цього більш, як достатньо. Бо немає гарантії, що за певних умов ці сусіди знову не підуть у наступ на київські землі. І чим професійніше українці володітимуть автоматичною вогнепальною зброєю, тим ворогу складніше буде навіть планувати захоплення наших територій.

"Старлінк" як перший крок з відновлення роботи поліцейського підрозділу

– Деокупація, виявлення колаборантів – нові завдання поліції у 2022-му. Ви і тут є першопрохідниками в Україні. Як це відбувалося, яка ціна цього першого досвіду і як він допомагає на інших звільнених територіях?

– Ми не тільки досвідом деокупації ділимося теоретично з харківськими чи херсонськими колегами – наші поліцейські безпосередньо несуть службу на щойно звільнених теренах. На Харківщині, Херсонщині перебувають наші криміналісти, ювенали, групи з протидії сексуальному насиллю, вибухотехніки та бійці підрозділу спецпризначення "Миротворець".

Коли наші поліцейські заходили у звільнені села й містечка, люди неймовірно раділи їм, обнімалися. Дуже емоційні моменти.

Найпершою справою, чим там займались, – це відновлювали роботу поліцейських підрозділів. Не було води, світла, зв’язку та їжі. Спочатку за допомогою генератора запускали "Старлінк", з’являвся інтернет та можливість надавати людям інформацію і поступово відновлювати всі сервіси. Там же роздавали людям гуманітарку.

Деокуповані території розділяли на сектори, створювали групи з відпрацювання, що мали зібрати всю інформацію по потерпілим, колаборантам, ушкодженням і руйнуванням, щодо представників окупаційних сил, які могли залишитися. Навіть так ще бракувало надійного зв’язку. Наші групи зачистки вранці виїздили на завдання і їх чекали лише ввечері, щоб вони могли доповісти про роботу й обстановку. Поверталися з непідробними емоціями, адже бачили багато людського горя, руйнувань, вбитих і скалічених, вони першими вислуховували людські історії про трагедії, документуючи їх.

У результаті вдалося виявити і задокументувати понад 5 тисяч воєнних злочинів росіян. Багато закатованих, вбитих просто вдома, в підвалах, у братських могилах, в містах та лісах... Загалом маємо 1368 цивільних, чиї тіла вже ексгумовані. І понад тисячу – це район довкола Бучі, де відбулося знищення та катування українців.

Були навіть черги у Бородянці з людей, які бажали подати заяви про звірства окупантів. Ми одразу збільшували кількість слідчих за рахунок фахівців з районів, що не перебували під військами рф.

Голова Нацполіції, розуміючи ситуацію, сформував відповідні групи з 5 інших областей, які теж приїздили, селилися у незруйнованих приміщеннях і напрацьовували досвід документування воєнних злочинів. Це колосальна робота. Як і для вибухотехніків, адже нерозірваних снарядів, прихованих мін – тисячі, їх досі виявляють. Цей досвід дав змогу напрацювати алгоритм, який є робочим під час наступних деокупаційних заходів.

– Є думка, що таку лють росіян викликала "раптова" непокора українців і зрештою в кожному місцевому вони бачили потенційно нелояльну особу, яка здає ЗСУ їхні позиції.

– Так. Але коли ти їдеш зі зброєю в іншу країну, і бачиш, що тобі тут не раді, це ще не є приводом знищувати населення. Є Статут ООН, правила і звичаї ведення війни, міжнародні конвенції. Будь-який злочин військових щодо цивільних є порушенням цього права. І оці ворожі підозри щодо людей, які буцімто причетні до сприяння ЗСУ, абсолютно ні до чого – росіяни вбивали безпричинно, беззбройних, як у тирі. Так, як нашого поліцейського в Бучі вбив снайпер.

До речі, там серед понад 400 загиблих є багато тіл людей, убитих саме в око – старенькі, жінки, перехожі звичайні. Вони жодної загрози, окрім того, що є українцями, не несли російським військовим. Це колективне зло, якесь масове збочення розуму й жорстокість, вихована в кількох поколіннях. Геноцид українського народу та злочини проти людяності – ось що це таке.

Під час спілкування з потерпілими, які пройшли катівні, розумієш, що інші російські солдати бачили, як українцям ламають кості, дерев’яними палицями колупалися у ранах, – ніхто з них не підходив до катів і не запитував: навіщо ви це робите? Така суто кримінальна солідарність – жодного співчуття до жертв чи елементу гуманізму.

Всі правоохоронці, які перебували в окупації, пройшли спецперевірку за допомогою поліграфа

– Чи всі правоохоронці витримали іспит окупацією? І чи варто навчати поліцейських поведінці в таких умовах, аби їхній статус не використали на свою користь окупанти?

– Дуже непросте питання. Будь-яка служба окупанту є колабораціонізмом. Правоохоронці є бажаними об’єктами захоплення ворогом і поповнення обмінного фонду. Тому важливо, аби голови ОТГ, місцеві депутати, інші керівники не потрапляли у такий полон. Звісно, якщо вже колеги опинилися в окупації, за жодних обставин не слід ставати на службу ворогу навіть з агентурною метою. Адже це бачать інші і власним прикладом поліцейський може підштовхнути їх до служінню ворогу. Найкращий варіант – покинути захоплені противником території за слушної нагоди. Це складні рішення, але шкода від них значно менша, аніж залишення в окупації.

А щодо колаборантів ми зареєстрували 46 кримінальних проваджень, оголошено 13 підозр і 10 справ спрямували до суду. Важливо, щоби всіх, хто надавав ворогу житло, забезпечував їжею, давав важливу інформацію, притягали до відповідальності залежно від наслідків такої співпраці.

Приємно, що жодного випадку колабораціонізму серед поліцейських Київщини не зафіксовано. Пишаюся цим і вдячний колегам. Звісно, всі наші працівники, які перебували в окупації, з якими втрачали зв’язок, пройшли спецперевірку підрозділом внутрішньої безпеки, зокрема двічі за допомогою поліграфа. Ми встановили практично до години хто де був і чим займався.

Примусова евакуація: потрібні реальні механізми відновлення і страхування, аби люди не настільки переймалися долею власного майна

– Чи потрібна, на вашу думку, превентивна евакуація населення у небезпечних з точки зору ворожого наступу чи загроз нормальній життєдіяльності районах? Адже вона зменшує цивільні втрати.

– Найбільше проблем у цьому контексті маємо зі старшим поколінням, якому найважче дається рішення кинути напризволяще майно, зароблене впродовж життя. Гадаю, з літніми людьми мало що зможемо зробити, хоч і розуміємо, що найкращим варіантом для всіх є евакуація. Не всіх можна переконати: багато хто заради нажитого ладен ризикувати.

Знаємо багато прикладів нерозсудливості співгромадян. Згадую Ірпінь, 5 березня, вже йдуть жахливі обстріли. Ми на двох авто заїхали в місто, маючи вільні місця. Городян буквально просили сісти й поїхати з нами. Ніхто не погодився. А наступного дня вже через Стоянку йшли російські колони, які стріляли навсібіч по машинам і людям.

Вістря уваги тут варто зосередити не на вигадуванні нормативно-правових актів щодо примушення до евакуації, а на вихованні правосвідомої поведінки в молодого покоління. Поки ж, навіть на Донеччині та Луганщині, попри тривалу історію тут бойових дій, багато хто не бажає їхати від війни. Поліцейські, рятувальники і волонтери, неабияк ризикуючи, їздять, шукають їх по підвалах, розвозять воду, їжу, медикаменти, паливо, а інколи вже відкопуючи з-під завалів. Так було і на Київщині. Цю річ слід ламати – так не повинно бути.

Проблема вирішиться поступово, бо це стосується людської поведінки, ментальності, переоцінки цінностей. А тоді вже можна говорити і про нормативні новації щодо обов’язкової евакуації, правил якої треба чітко слідувати всім. Тоді всі розумітимуть: майно не потрібно сторожити, це не та цінність, заради якої варто смертельно ризикувати.

Звісно, тут слід врахувати як досвід масової евакуації 1986-го із зони ЧАЕС, так і реалії нинішньої війни, коли нам вдалося вивезти з районів бойових дій понад 120 тис людей. Зокрема, потрібні реальні механізми відновлення і страхування, аби люди справді не настільки переймалися долею свого майна. Тому зараз ми ще не можемо примусити людей евакуюватися.

Для кожного, хто перетнув наш кордон зі зброєю, має настати своя відповідальність

– Так само поліція Київщини першою взялася за документування воєнних злочинів, вчинених російською вояччиною. Можемо підбити підсумки цієї колосальної роботи?

– Саме на поліцію випало найбільше навантаження з документування воєнних злочинів РФ – від крадіжок, розбоїв та викрадення людини до вбивств цивільного населення і руйнування майна. Відповідно до міжнародних рекомендацій це кваліфікували як порушення законів і звичаїв ведення війни.

У цьому процесі брали участь міжнародні партнери. Важливо, що сюди приїхали не тільки закордонні правоохоронці, експерти, фахівці кримінального суду, а й урядовці, представники громадянського суспільства. Вони самі бачили масштаб трагедії, що тут відбулася. Дуже допомогли пересувні ДНК-лабораторії для проведення молекулярно-генетичної експертизи. Хочу подякувати нашим слідчим та оперативникам, які разом із судмедекспертами ідентифікували понад 1,3 тис тіл убитих цивільних.

Від якості нашої роботи залежить те, як міжнародним прокурорам вдаватиметься притягувати до кримінальної відповідальності російських воєнних злочинців. Нацполіція вже має базу даних на всіх, хто незаконно зі зброєю в руках перетнув наш кордон після 22 лютого. Там уже понад 168 тисяч прізвищ. І для кожного з них має настати своя відповідальність.


Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux